Хто відповість нам, для чого
Землю покинула ти?
Молимо Господа Бога
Душу твою берегти.
Твої вуста ще не сказали мамо,
Ти навіть не відкрила букваря.
Кохана, ти прожила дуже мало,
Не встигла й обійняти татуся.
Ти сходу сонця не діждалась,
Закрила очі назавжди.
Тебе ми любим ,пам’ятаєм.
За все нам ,донечко, прости.
В той день, коли весна буяла,
А серце так хотіло жить,
Тебе в нас, донечко, не стало,
І ми не в силах щось зробить.
Спи спокійно,наша доню,
Сумно нам без тебе.
Ти до нас вже не прийдеш,
Тільки ми до тебе.
Горе страшне, біль і сум!
Пішла ти з життя напочатку дороги.
Шкода, що його не можливо вернуть,
Як жаль, що жила ти недовго з нами.
Вічно буде з тобою сльоза матері,
Смуток батька, самотність брата,
Скорбота бабусі й дідуся.
Серця в нас розбиті, доню,
Втрата без міри важка.
Рано ти землю покинула,
Пташечко наша ясна.
Пішла від нас ти, рідна доню,
Життя дало лиш …. літ,
І замість щастя ,радості, любові,
Дало холодний цей граніт.
Хай зігрівають твою домовину
Сонечко вдень, а місяць в ночі.
Спи спокійно наша доню —
Вічна і добра пам’ять навік.
Час не загоює рани,
З нами ти ,доню, навік:
В цьому весняному цвіті,
В люблячих наших серцях.
Донечко наша, голубонько мила.
Що ж та доля з нами зробила?
Наше сонечко погасила,
Сльозами й горем батьків наділила.
Люба донечка ніколи не вмирає.
Тільки жити разом — не живе.
Дорогій донечці, сестричці
Від вічно сумуючих рідних і близьких.
Дівчинко наша кохана,
Біль непоправна.
Пам’ять в серце тебе кожної хвилини
Приносить, як ехо…
Спи, донечко улюблена,спокійно,
Ти свій короткий шлях пройшла чесно й радісно.